Сповідь юної українки
Учениця Петрівського ліцею Єлена Бринчак посіла ІІ місце в молодіжному літературному конкурсі "Антитвір" на тему "Я - українець, і я цим пишаюся" в номінації "Вірші".
Оскільки наші учні через певні обставини розкидані білим світом, нагорода довго йшла до Єлени.
Щиро вітаємо нашу ученицю!
А ось і її вірш:
Сповідь юної українки
У селі українськім на вкраїнській землі
Народилася я у великій сім’ї.
Маю я трьох братів і сестричку кохану
І люблю щиросердно і тата, і маму,
Бо вони нас зростили усіх, підняли
І навчили, як в світі бути завжди людьми.
Тато вчить нас свій край і сім’ю цінувать,
Старших віком людей завжди шанувать.
Тато вчить нас учитись, тягнутись до знань
І у кожному ділі докладати старань.
А що тато – священник, то молитись учив,
Доброчесною стежкою кожного вів.
Мама нам вишива рушники й сорочки,
Хліб у мами вчимося пекти залюбки.
Так в родинах вкраїнських ведеться завжди,
Що науку любові дарують батьки.
І вишиванку я одягаю свою,
У вінку свою голову гордо несу,
Бо із волі Господньої народилась в країні –
Дорогій і величній моїй Україні!
Наші люди уміють цінувати й любить,
І уміють свій край від навал боронить!
Я пишаюсь народом, вірю в щастя для всіх!
Пролунає над нами знову радісний сміх!
А поки що я вчусь і плекаю надію,
Що розумна дочка так потрібна Вкраїні.
Ще не знаю, ким стану, полину куди…
Знаю тільки: Людиною треба бути мені,
Тому з мами і тата я приклад беру
І шляхом, що уже прокладаю, іду.
Негаразди усі зможу я подолать –
Допоможуть мені в тім сестра й кожен брат!
Я родинне плече відчуваю завжди,
Тому затишно й тепло мені світом іти.
Покладаюсь на Бога – звертаюсь в молитві,
І в душі моїй сяють очі Господа світлі.
До ікони старої свої очі звертаю:
Поможи Україні, Всевишній, благаю!