Сповідь юної українки

Учениця Петрівського ліцею Єлена Бринчак посіла ІІ місце в молодіжному літературному конкурсі "Антитвір" на тему "Я - українець, і я цим пишаюся" в номінації "Вірші".

Оскільки наші учні через певні обставини розкидані білим світом, нагорода довго йшла до Єлени.

Щиро вітаємо нашу ученицю!

А ось і її вірш:

Сповідь юної українки

У селі українськім на вкраїнській землі

Народилася я у великій сім’ї.

Маю я трьох братів і сестричку кохану

І люблю щиросердно і тата, і маму,

Бо вони нас зростили усіх, підняли

І навчили, як в світі бути завжди людьми.

Тато вчить нас свій край і сім’ю цінувать,

Старших віком людей завжди шанувать.

Тато вчить нас учитись, тягнутись до знань

І у кожному ділі докладати старань.

А що тато – священник, то молитись учив,

Доброчесною стежкою кожного вів.

Мама нам вишива рушники й сорочки,

Хліб у мами вчимося пекти залюбки.

Так в родинах вкраїнських ведеться завжди,

Що науку любові дарують батьки.

І вишиванку я одягаю свою,

У вінку свою голову гордо несу,

Бо із волі Господньої народилась в країні –

Дорогій і величній моїй Україні!

Наші люди уміють цінувати й любить,

І уміють свій край від навал боронить!

Я пишаюсь народом, вірю в щастя для всіх!

Пролунає над нами знову радісний сміх!

А поки що я вчусь і плекаю надію,

Що розумна дочка так потрібна Вкраїні.

Ще не знаю, ким стану, полину куди…

Знаю тільки: Людиною треба бути мені,

Тому з мами і тата я приклад беру

І шляхом, що уже прокладаю, іду.

Негаразди усі зможу я подолать –

Допоможуть мені в тім сестра й кожен брат!

Я родинне плече відчуваю завжди,

Тому затишно й тепло мені світом іти.

Покладаюсь на Бога – звертаюсь в молитві,

І в душі моїй сяють очі Господа світлі.

До ікони старої свої очі звертаю:

Поможи Україні, Всевишній, благаю!

Кiлькiсть переглядiв: 55